Константин Межанов. РИЛЬКЕ И СМЕРТЬ

*** Рільке і Смерть ***
( поема в 3 -х частинах )

Троянда, о чиста роздвоєнність…

Р. М. Рільке

Частина перша

1.

Він помер в кінці року, у грудні, коли стояла Зима,
він помер від хвороби, якоі для нього у світі нема.
Вона** так мріяла приіхати і обійняти його,
але просто не встигла, він помер…і тепер вже всього

не розкажеш і навіть тепер не зрозумієш : як?..
це як у темну ніч бачити з моря маяк
і молитися, щоб той, хто запалює свій вогонь,
жив якнайдовше, а смерть лише осторОнь

стояти буде, боятись його зачіпити, а бодай –
вона взагалі не прийде – і втрапимо ми у рай.

Він помер у грудні, 29 числа, під кінець
цілого року спроб йому віднайти підходящий вінець.

марно шукати вінець – Троянда йому миліш.-
Чим швидше закриє очі, тим прийде вона скоріш.

2.

Знаєте,він дуже не хотів помирати,
але і лікуватися він теж не хотів,
Всі ліки він просто викинути звелів,
а назву хвороби він побажав зовсім не знати.

( Щось було у цьому антиадамове, чи не так? –
не він давав назву, значить, іі не існує його, позаяк,
тільки те,що названо словом його ясним,
існує у світі живому і розмовляє з Ним.)

Що тут поробиш? – священники і лікарі
мусять-таки поважати слова останніх бажань…
Він ховав у собі груз потаємних і дивних знань…
про що? – я не знаю…Коли він помер, ліхтарі
у Монтре позаносило снігом, немов вони щезли зовсім,

пейзаж за вікном був як картина сюрреаліста…
Що він останнє бачив на цьому світі?! – ну, звісно,
якусь маячню неважливу, зимового неба просинь,
чиєсь лице ( чи йому це ввижається просто?! )
нахилилось так близько до вуст…
( у нього в умі – Незгоряємий Куст!)
…І як описати агонію Духу? нетлінним
він жив, як удома, у Райнера…Винним
як завжди, буває час швидкоплинний..

3.

Чого він насправді боявся і що намагався любити?..
що було зЕрнятком у серці його? щоб повірити цьому,
потрібно померти. як Рільке…щоб цьому всьому
сенс хоч якийсь принести,потрібно як він прожити…

Для смертних простих потрібні якісь надзусилля –
допомога богів Олімпу, оракула диво…
Орфей помирав. Менад не було, аідове тихе підпілля
терзало його, і це було несправедливо.

Частина друга

4.

…Орфей помирає один.Чи вам не здається дивним,
що поруч немає нікого?!. лише пітьма, пустота…
…Троянда його видінь, та сама, єдина, та,
що буде і на могилі, лише Вона і повинна

бути у нього на грудях лірою золотавою,
бути у нього на серці пам*яттю тих віків,
де віднайти шляхи він віртуозно умів,
бути у нього в очах – Любов*ю його і Славою,
бути – найголовніше! – нібито ним самим,
і Трояндою і Поетом – – роздвоєнність! –
в Ньому і з Ним…

5.
… “Сонети до Орфея” звучать як “Сонети до себе”,
таке вже траплялося в світ і поЄднання вічних сил,
а як він умів літати!. Не треба було йому крил,
бо боги самі його брали і несли – була потреба!

і несли, і пестили й навіть йому диктували секрети,
а він посміхався, мов янгол, здивований і живий…
Це все пригадається ще, як треба буде померти,
застигнути крові його, упасти в снігів сувій.

Частина третя

6.

Його елегічна душа вогнем неземним горіла,
Троянда у ньомзавжди набиралась божествених сил.
Десять великих елегій в прекрасному замку Дуіно –
як десять останніх подихів…А потім – летейський мир,

усе різнобарв*я посмертне, його кипарисів стріли –
все буде з ним як навічно. Троянда в його руках
неопалимим вогнем спалахує вмить – о, уміла!.
Руки чисті у нього, вони не згоряють в прах.

…І все,що він написав, кров*ю Троянди писано,
і все, що він зрозумів – Логосом Золотим.
Бог зберігає все, хоча і плечима знизує,
дивується,що поети не звуть Його перед тим,
як боляче ім стає – тепер вже востаннє, трошки ще!
як гірко відходити ім в Елізіум німоти?!.
О, Райнеру, сину мій, твоя світозарна посмішка
Мені навіть сил додає, проходь у Моі Сади!..

7.

…Орфей помирав в снігах. Це милосердні боги
йому замінили менад на безпомічних лікарів…
І білі – як сніг – халати, і білі богині ноги
зливаються в образ світу, і все-таки він зумів

себе пережити на мить…”проточного бога крові”
виспівував він колись…тепер його кров пуста.
Як море шумить в голові! – здається, що він готовий
пірнути у нього на дно, як з висоти моста….

Яких там метафор не зв*язуй, та рветься сувора нитка,
а все, що він ТАК умів – Любить й Хранить умів.
І все залишається з нами – Троянда, Містична Квітка,
Орфей помирає в снігах, і чується янгольський спів.

** – Марина Цвєтаєва

Константин Межанов, 16. – 17.09. 2020 р.

На изображении может находиться: 1 человек, сидит, дерево, напиток и на улице

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о